Письменник, який був звільнений з інституту за український націоналізм

18 червня 1928 р. в хуторі Шевченка на Кіровоградщині народився Сергій Плачинда, письменник, публіцист.

Походив із «розкуркуленої» селянської сім’ї. Пережив голод 1933-го, коли із всіх хутірських дітей вижили тільки він та сусідська дівчинка.

Навчався на філологічному факультеті Київського державного університету. Закінчив аспірантуру при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка АН УРСР, де й працював у подальшому. Звільнений у 1960-му за «український націоналізм».

Публікації Сергія Плачинди (літературний псевдонім Сергій Кожухар) відкривали широкому загалу замовчуваних українських героїв (Іван Сірко, Галшка Гулевичівна), допомогли зберегти заповідний статус садибі Івана Карпенка-Карого «Хутір Надія» та порятувати знищений дім-музей Марії Заньковецької (відбудований у первісному вигляді). Першим опублікував знамениті «Щоденники» Олександра Довженка. А його збірка історичних повістей «Неопалима купина» була вилучена з бібліотек і продажу.

Працював у редакції «Літературної України», видавництві «Молодь».

У період «перебудови» одним із перших виступив на захист української мови, ініціював створення Комітету порятунку Дніпра. В 1986-му особисто їздив у Москву добиватися зняття табу з теми Голодомору.

В одному з інтерв’ю письменник розповідав: «…поруч з нашим селом Масляниківкою (зараз околиця Кіровограда) було три села (вони і зараз є) Каменівка, Клинці й Покровське, де жили і живуть майже всі росіяни. Колись ще цариця Катерина Друга переселила їх туди. Там була і є російська школа, російська мова. І там голоду не було. Це я добре пам’ятаю. Бо коли мій опухлий від голоду батько пошкутильгав туди і знайшов роботу, ми з мамою теж переїхали. Там діти були ситі. А в Масляниківці навіть шкільні вчителі всі вимерли: нікуди було йти до школи. Це ще одне свідчення того, що геноцид був спрямований саме проти українців як нації».

Активний учасник Народного Руху України. Засновник Української селянської демократичної партії. Лауреат міжнародної премії імені Івана Кошелівця (2001).

Творець цілого культурного пласту української міфології. Автор «Словника давньоукраїнської міфології» (1993), книг «Міфи і легенди Давньої України» (2006), «Лебедія». Як і коли виникла Україна» (2005), «Як українські міфи по світу розійшлися» (2009), які, щоправда, доволі критично оцінюються фахівцями. Зокрема, вважав українців нащадками трипільців, а історію українського народу розпочинав від часів Мізинської стоянки на Чернігівщині (20-15 тисяч років до нашої ери). Доводив заснування Венеції та Галлії вихідцями з Галичини, тотожність української мови та санскриту, належність Ісуса Христа та апостола Андрія до праукраїнського племені етрусків тощо.

Широко відомі слова журналістки Ольги Дубовик: «Якби не було в нас Плачинди, його варто було б вигадати…».

Помер 8 вересня 2013-го в Києві. Похований у селі Кантакузівка на Черкащині, де мешкав в останні роки.

Підготував Сергій Горобець